«Коли діти кажуть “Вау!” – розумієш, що стараєшся недаремно»: історія кухаря Лесі Тараповської

Робочий день Лесі Юліанівни та її колег починається із закладки продуктів. У шкільній їдальні працюють десять людей. Разом вони щодня готують сніданки приблизно для 650 дітей.

«Шкільне харчування – це велика відповідальність, адже щодня готуємо для сотень дітей. Хочеться, щоб кожна страва була не лише якісною та корисною, а й смачною. Тоді діти це відчувають і повертають нам свою вдячність», – розповідає Леся Тараповська.

Перший сніданок у їдальні починають накривати о 08:45. Далі – нові перерви, нові класи і нові порції. Робота триває практично безперервно, адже за день потрібно приготувати сотні порцій.

Меню для школярів розробляють технологи на два тижні. Щодня страви різноманітні. Сучасне шкільне меню значно відрізняється від того, яке було раніше.

«За останні роки підхід до харчування дуже змінився. Зараз у меню немає ні сосисок, ні ковбас, ні субпродуктів. Натомість більше натуральних продуктів: курятини, свинини, яловичини. Рибу не смажимо, а запікаємо з овочами. Дуже багато фруктів – яблука, сливи, банани, груші, апельсини, виноград. Діти люблять картопляне пюре, макарони, рис із м’ясом, гороховий суп та борщ», – говорить кухар.

За її словами, школярі стали краще їсти овочеві салати. Та найбільше тішить кухарів інша картина – коли після сніданку на столах залишаються порожні тарілки.

«Якщо на столі порожні тарілки – значить, страви вдалися. Особливо тоді, коли діти кажуть: “Вау!”. Для нас це найкраща оцінка. Розумієш, що діти із задоволенням їдять те, що ти приготував, і хочеться працювати ще краще», – зазначає Леся Тараповська.

Цього дня у шкільному меню – куряча котлета, пшенична каша, м’який сир, салат із капусти, зеленого горошку та моркви, компот із родзинок і груша.

Леся Юліанівна зізнається: за 20 років роботи в шкільній їдальні найбільше цінує саме дитячу реакцію. Коли школярі дякують, просять добавки або із захопленням зустрічають улюблену страву – це найкраще підтвердження того, що ранній підйом і щоденна копітка робота мають сенс.

Бо для Лесі Тараповської годувати дітей – це не просто її професія. Це щоденна турбота, яку вона вкладає у кожну приготовану страву.