25 квітня виповнюється 115 років від дня народження видатної вишивальниці Віри Роїк

Народилася Віра Роїк 1911 року в Лубнах на Полтавщині, походила з родини інтелектуалів. Закінчила Полтавську Маріїнську гімназію, займалася в балетній студії. Та з роками все більше місця в її житті стало займати вишивання. Бабуся Оксана навчила її техніці, а згодом подарувала маленький золотий наперсток — символ, який супроводжував її усе життя. Після гімназії працювала в Лубенській артілі вишивальниць. Там же дівчина почала творчо переосмислювати народні візерунки, компонувати з традиційних елементів авторські роботи. У 1936 році отримала відзнаку Всесоюзної виставки народної творчості. З того часу почався шлях майстрині до визнання.

На початку німецько-радянської війни енкаведисти арештували батька Віри – Сергія Роїка. Він загинув у сталінських концтаборах, і родина так і не дізналася про місце його поховання. Тавро доньки «ворога народу» тяжіло над Вірою Сергіївною упродовж кількох десятиліть. Лише за «хрущовської відлиги» Сергій Роїк був реабілітований.

Після початку Другої світової війни мисткиня потрапила під обстріл, зазнала контузії й кількох переломів. Протягом двох років не могла встати з ліжка. Особливо постраждала права рука, якою вона вишивала. Згодом Віра навчилася володіти голкою лівою. Саме вишивки, зроблені майстринею раніше, допомогли їй із маленьким сином і старенькою матір’ю вижити під час війни та окупації. Вірина мати вимінювала доньчині роботи на продукти.

У 1952 році родина Роїків, за порадою лікарів, перебралися до Криму. Тут талант художниці і педагога розкрився повною мірою. За визнанням мистецтвознавців, Віра Роїк започаткувала справжню кримську школу української вишивки. У 1960-ті вона створила Музей народної творчості Криму.

«Часом мені самій важко повірити, що за допомогою всього лише маленької тоненької голки і звичайних ниток я можу втілювати надії і печалі, радості і страждання, любов і віру минулих поколінь», – писала вишивальниця у своїй автобіографічній книзі «Мелодії на полотні».

У 1981 році вперше на її батьківщині, в Лубнах, відкрилася персональна виставка під назвою «Український рушничок». Загалом Віра Роїк організувала 140 авторських виставок. Вишиті роботи майстрині експонувалися в усіх обласних центрах України, а також за кордоном: у Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині, Бельгії, Франції, Угорщині, Італії, Монголії, США, Хорватії та ін.. Майстриня володіла 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надавала рідним полтавським рушниковим швам.

Твори вишивальниці зберігаються у багатьох музеях України й світу. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського сформований фонд Віри Роїк. Він вміщує матеріали про її життя, творчу та виставкову діяльність, передані сином Вадимом.

За свою майстерність була удостоєна звання заслуженого майстра народної творчості України та Герой України (2006). Нагороджена орденом Княгині Ольги, Міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня «За примноження добра на землі».

У 2006 р. заснована Міжнародна премія в галузі народного мистецтва імені Віри Роїк. У 2008 році майстриня взяла участь у створенні Рушника Національної Єдності.

Померла Віра Роїк 3 жовтня 2010 році, похована у Сімферополі. У грудні 2012 року у Сімферополі відкрито Музей української вишивки імені Віри Роїк. Її син Вадим ініціював створення ще одного музею в Гурзуфі. У ньому зберігаються роботи та особисті речі мисткині, а також колекція з понад 400 наперстків.